Місто Волос у Греції вже не перший рік улітку стає одним із центрів інтелектуального життя православ’я – місцем, де богослов’я постає не лише предметом академічного вивчення, а живою розмовою про релігію і Церкву, людину та відповідальність християнства у стрімко змінюваному світі.
Волоська академія теологічних досліджень послідовно формує середовище зустрічі різних богословських підходів, досвідів і поколінь.
Тож і цьогоріч, 6–16 липня тут працював Волоський літній інститут-2026. Його тема – "Православ’я в перехідну добу: традиція, екуменізм і модерність". Програму спільно організували Волоська академія богословських досліджень та Міжнародна православна богословська асоціація – IOTA.
На цій події Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича представила Ірина Горохолінська – докторка філософських наук, завідувачка кафедри філософії та культурології філологічного факультету.
Літній інститут поєднав академічне навчання, ознайомлення з практикою богослужінь і паломництв та постійне спілкування дослідників із багатьох країн, що представляли різні богословські школи.
Програма школи побудована навколо питань, як нині багато в чому визначають розвиток православної богословської думки. Вихідною точкою програми залишалася сама Традиція – догматичне вчення, патристична спадщина, літургія, аскетизм та церковна еклезіологія.
Водночас учасники аналізували те, як ця традиція може відгукуватися на виклики модерності й постмодерності: секуляризацію, глобалізацію, релігійний плюралізм, розвиток науки та штучного інтелекту, екологічну кризу, проблему становища жінок у Церкві, взаємини православ’я з демократією, політикою та публічним простором.
Важливе місце посіли питання «візантійської» політичної теології; колоніальності й деколонізації богословського мислення; екуменічного та міжрелігійного діалогу; православного розуміння першості й соборності; відносин із римо-католицькою та древньоправославними (дохалкидонськими) Церквами.
Важливо, що програма не залишалася суто теоретичною. Мало місце обговорення й релігійно мотивованого насильства та миротворення, а окремою лінією програми став український погляд на ці питання. Для України розмова про війну, насильство, травму, миротворення, духовний супровід і відповідальність церковних лідерів не є абстрактною теоретичною проблемою.
Українські учасники представили досвід служіння Церкви воїнам, ветеранам, їхнім родинам, внутрішньо переміщеним людям і громадам, що переживають втрати.
У цьому діалозі українське богослов’я постало не лише як реципієнт міжнародних концепцій, а як носій досвіду, що спонукає світову православну спільноту заново осмислювати природу церковної відповідальності, людської гідності та протистояння ідеологічному виправданню війни.
Тож Традиція розглядалася не як закрита система готових відповідей, а як ресурс відповідального богословського розрізнення – здатності Церкви осмислювати нові обставини, не втрачаючи власної ідентичності.
Викладацький склад Інституту об’єднав провідних представників сучасної православної та екуменічної думки: Ґейл Волощак (із Північно-Західного університету, США), Пола Гаврилюка (президента IOTA, представника університету Сент-Томас, США), Ніколаса Денисенка (з університету Вальпараїсо, США), Пантеліса Калайцидіса (директора Волоської академії богословських досліджень, Греція), Ніколаоса Аспруліса (заступника директора Волоської академії, Греція), Арістотеля Папаніколау (із Фордгемського університет, США), Кирила Говоруна (українського професора, що нині працює в Гаффінгтонському екуменічному інституті, США), Брендона Ґаллагера (з Ексетерського університету, Велика Британія), Пабло Аргарате (з університету Ґраца, Австрія), Елені Каселурі-Хацівасиліаді (з Національного центру державного управління та місцевого самоврядування й Міжнародного еллінського університету, Греція), Амфілохія Мілтоса (учасника православно-католицького богословського діалогу, наукового співробітника Волоської академії, Греція), Мелетія Мелетіадіса (богослова з Євангельської церкви Волоса, Греція), Нікоса Куременоса (з Волоської академія богословських досліджень, Греція), а також українських богословів – Лідію Лозову (яка представляла Ексетерський університет, Велика Британія), Володимира Вакіна (з Волинської православної богословської академії) та Андрія Дудченка (із Київської православної богословської академії, Україна).
Особлива цінність Інституту полягала не тільки в можливості почути відомих богословів, чиї праці формують сучасний міжнародний дискурс, а й у спільному обговоренні запропонованих ними ідей. До розмови долучилися представники різних православних освітніх і церковних середовищ України, Греції, Грузії, Сербії, Кенії, Єгипту та Індії. Різні історичні, культурні й суспільні контексти породжують різні запитання до Традиції, але саме їхня зустріч допомагає православному богослов’ю уникати замкненості у межах однієї національної або церковної перспективи.
Як відомо, православна богословська освіта належить до історичних основ Чернівецького університету, заснованого 1875 р. із греко-православним богословським факультетом у структурі.
Проте цінність чернівецької традиції полягає не лише у її тривалості. Вона гармонійно поєднує університетську вимогливість до якості освіти, наукової аргументації, академічної доброчесності та критичного мислення з органічним укоріненнням у церковному житті. Богослов’я тут не є зовнішнім секулярним спостереженням за Церквою: воно розвивається всередині живої традиції та в синергії з нею. Але при цьому залишається відкритим до сучасної гуманітаристики, міжнародної академічної дискусії та чесного обговорення складних питань.
Волоський літній інститут став простором, де вірність православній Традиції не протиставлялася відкритості до сьогодення, академічна свобода – життю Церкви, а екуменічний діалог – збереженню власної ідентичності.