Християнське богословʼя в Європі, наближаючись упритул до ХХ століття, переживало період певної стагнації. Винятки становили лише окремі знакові імена та ідеї в межах розвитку протестантської теології, і то здебільшого не оригінальних у своїй методологічній та теоретичній суті, а такі, які розвивалися як апології власних новоутворених релігійний спільнот. Але століття ХХ подарувало цілу низку відомих імен та шкіл у богослов’ї, на котрі досі орієнтуються теологи та релігійні філософи. Потужний сплеск розвитку християнського богослов’я цього часу пов’язується із секуляризаційними\постсекулярними реаліями та постмодерними зрушеннями також і в царині гносеології та епістемології, а не лише аксіології та праксеології. А тому, вивчення ідейного та методологічного базису постмодерного богослов’я є неодмінною компонентою цілісної богословської підготовки майбутніх фахівців у цій царині.